National Mining University — Compliance with the Time
            Новини кафедри та університету
15.08.2014

Дмитро Кошка: "Ми ведемо конкретну боротьбу"

29-річний дніпропетровець, випускник-еколог НГУ, за плечима якого аспірантура, Дмитро Кошка чотири місяці тому був мобілізований для захисту України. Під час виконання важливого спецзавдання Дмитро отримав осколочне поранення обох ніг і зараз знаходиться на лікуванні в Обласній клінічній лікарні ім. Мечникова. За героїзм на неоголошеній війні Дмитро удостоєний нагороди – ордена ім. Богдана Хмельницького III ступеня. Указ вже підписаний, а саму нагороду, як заведено, воїну вручатимуть представники уряду.

Журналістка ІАЦ НГУ побувала у лікарні, де й мала розмову з Дмитром Кошкою – героєм нашого часу.

Про крутий характер майбутнього молодого командира

Зазначимо, що свій крутий характер Дмитро показав ще коли отримав першу повістку до райвійськкомату. Цілу групу чоловіків тоді «промаринували» майже добу в одній з військових частин і відпустили додому. Майже у кожного знайшли якісь проблеми зі здоров’ям: когось турбував зір, когось – суглоби. Дмитро пішов «проясняти» ситуацію до Жовтневого РВК, де заявив: «Якщо треба, то викликайте по-справжньому!» Дмитро вважає, що рядок «Алергія» в його анамнезі не є причиною «відмазки» від участі у бойових діях. До речі, вже потім на фронті жодного разу він не відчув симптомів хвороби.

Другою повісткою Дмитра викликали для несення служби у 20 батальйоні територіальної оборони Дніпропетровська. Молодшого лейтенанта, випускника військової кафедри НГУ Кошку призначили командиром стрілецького взводу і вже на п’ятий день несення служби відправили у першу «гарячу» точку. Каже, коли дізнався, що їде на Схід, не було ані страху, ані стурбованості, натомість було усвідомлення того, що це його робота і обов’язок.

Командир повинен давати виважені накази

За чотири місяці склалася ціла географія «гарячих» точок, взвод постійно переслідувала небезпека. Але Дмитрові є чим пишатися: «Мій підрозділ воює в АТО без втрат! Я став, на жаль, першим пораненим у своєму ж підрозділі». Звичайно, честь і хвала такому командирові, який дуже виважено приймав рішення, усвідомлюючи, що за кожним наказом стоять люди.

- В одному місті чеченці захопили будівлю, знищили одного з міських керівників. Перед нами було поставлене завдання очистити містечко від терористів. Люди не знали, що до влади у їхньому місті прийшли чужинці, бо все проходило досить стрімко. Терористи навіть не встигли закріпитися, а ми вже були там. За чітко вибудуваною схемою спецоперація по припиненню насильства була виконана, хоча люди кидали на нас пляшки, називали «загарбниками». Одна жіночка сказала: «Ти дивися, він навіть російською розмовляє!». Я показував своє офіцерське посвідчення, але вона не реагувала. Люди обдурені пропагандою сусідньої держави. Лише своїми вчинками вояки мали довести, що ми - національна армія і прийшли допомагати людям. І це стовідсотково нам вдавалося, - розповідає Дмитро.

На війні, як на війні

На поставлене запитання – за що Дмитрові Кошці невдовзі буде вручено високу нагороду? - хлопець відповідає дуже стримано, без зайвих емоцій, з гідністю. Запали в душу його слова:

- Ми там (в зоні АТО) живемо, захищаємося, захищаємо, виживаємо, але не тільки, щоб вижити. Ми ведемо конкретну боротьбу.

Підрозділ Дмитра Кошки почав свою ходу з Великоновосілківського району, який, на щастя, не був окупований. Хлопець розповів історію знайомства з тамтешнім літнім чоловіком, який постійно дзвонив Дмитрові і доповідав, що у них все нормально, всі за Майдан, за Україну. Коли терористи у районі все ж захопили будівлю, дідусь подзвонив відразу. Щоправда, взвод Кошки тоді був на завданні, і в район надіслали спецбатальйон «Донбас», який легко справився із сепаратистами, одночасно провівши «виховну» роботу з місцевою міліцією. Так завдяки лише одному дідусеві частина Донеччини уникла війни.

За чотири місяці, проведених в зоні АТО, стрілецький підрозділ успішно виконав низку спецзавдань. Особисто й командир відзначився, провівши «залікове» затримання особливо важливої персони з боку сепаратистів.

Багато часу взвод провів на блок-постах, тому доводилося спілкуватися з місцевими жителями. Дмитро підкреслює, що «місцеві» любили їх. Через два дні після їхнього приходу на місце приносили їжу, хоча спочатку «ізвергами» називали.

- Більшість людей там обдурена російською пропагандою, - каже Дмитро. Є такі, що рвуться до влади, інші проплачені, дехто ідейний, але більшість – обдурена. Важко з ними спілкуватися, знаючи, що вони щодня дивляться телевізор, з якого тільки й чути розповіді про київську хунту. Стабільно нас там називають «карателями», хоча нікого з мирних людей ми не вбивали.

У зоні АТО молодий командир виявив неабиякі організаторські здібності. Його взвод постійно був забезпечений стрілецькою зброєю і патронами. З необхідної бойової техніки у підрозділу Кошки також все було. А під кінець за взводом закріпили ще й танки, й додаткові навороти (це секретна інформація). До речі, забезпечення для взводу командир сам «вибивав». Підкреслимо, що з батальйонного, тобто державного майна особисто у Дмитра був лише автомат. Форму, берці і каску він придбав за власний кошт, бронежилет отримав від спонсорів.

Жодного разу не було страшно

Поранення Дмитро отримав під час виконання особливої спецоперації. Треба було втримати важливу точку, за яку раніше полягло чимало побратимів. Її постійно обстрілювали терористи. «Давай, Кіт, бери її й закріплюйся!» - приблизно так звучав наказ. (Псевдонім «Кіт» -це пам'ять про заст. комбата , який сказав, що «Кошка» тут не підходить. Будеш «Котом» - ред.). Дмитро згодився з умовою, що його хлопцям дадуть відпочинок, бо до цього вони по три доби рили окопи, а їх знову кудись пересували. Взвод завдання виконав, закріпився за допомогою інших підрозділів, які його прикривали. Якби підрозділ Дмитра Кошки відступив, то почався б наступ на всіх. Але цього не сталося, і тоді вороги почали шалений мінометний обстріл. Дмитро відчув, як його ноги ніби накрило гарячою мокрою ганчіркою. Це осколки потрапили в обидві ноги й пропекли м’які тканини… Джгутами йому перев’язали ноги і відправили до районної лікарні.

- До речі, цікава деталь: ту лікарню районну хотіли закрити, а там скількох наших хлопців врятували! Важливо зараз «розтрубити», що не можна ліквідовувати лікарні, а навпаки – вдихнути в них нове життя, - розповідає Дмитро. – Якби там мені не зробили операцію, я б втратив ноги. Причому оперували під місцевим наркозом. Єдине, що боліло, - обезболювальні ін’єкції.

У лікарні ім. Мечникова хлопцеві зробили повторну операцію по видаленню залишків осколків. Він лежить в окремій палаті, за ним доглядає його дівчина Катя, провідують тато й мама, друзі. Життя нормалізується, але всі думки там – на Сході, де залишився його стрілецький взвод.

Жодного разу, запевняє хлопець, на тих землях, які хтось дозволив називати собі «Новоросією», він не відчував страху. Якщо ти все зробив вірно, то є шанс вижити. Скільки він не запитував бійців, нікому не було страшно.

Деякі речі нині просто дивують Дмитра. Він описує ситуацію, коли його - пораненого і прооперованого - везуть в машині швидкої допомоги. Вмикають кондиціонер, медсестра запитує: «Може, тепліше зробити на пару градусів?»

- Для мене було це легким шоком – що значить на пару градусів?! Чотири місяці лазиш у бронежилеті, у цьому шматку металу, обтягнутому каліматом, тіло не дихає. При цьому ти повинен виглядати красиво, бути акуратним і поголеним. Як мінімум футболка повинна прикривати бронежилет, бо ти – представник офіцерського складу української армії і стоїш на блок-посту. Весь час ти знаходишся просто неба: вдень проклинаєш спеку, вночі мерзнеш, але до всього швидко звикаєш. Не можеш прийняти душ або хоча б водою облитися. А тут тебе раптом запитують, може, тобі на пару градусів змінити температуру? Це штучна проблема, а на війні все по-справжньому…

Скільки триватиме АТО?

- Якби ніхто не гальмував, то максимум – місяць, -каже командир Дмитро Кошка. - Донецьк практично звільнений. Донеччани жаліються на терористів, бо ті грабують, вбивають, гвалтують. Там постійні історії. Одна з них така: виїжджала молода сім’я з двома діточками п’яти і шести років з Донецька. Терористи забажали, щоб татусь призивного віку пішов воювати в армію ДНР. Він не згодився. ДНРівці розстріляли двох дітей на очах батьків…

Або, наприклад, взяли ми місто, стали двома блок-постами, - продовжує Дмитро. - На відміну від нас терористи ставлять блок-пости в середині міста, щоб поряд було більше мирних жителів. Українська армія робить все по максимуму, щоб люди звідти роз’їхалися, а далі без варіантів - буде штурмувати. Хто постраждає, тому не повезло. Є мінометний снаряд, у нього радіус враження 200 метрів, 400 м – політ осколків. Якщо ти бачиш, що біля тебе терорист, немає чого тертися біля нього.

Коли з установок залпового вогню «Град» по нас стріляють, то ми розуміємо, що терористи не могли зліпити їх з чогось. Це серйозна зброя, яка «покриває» велику територію. Я бачив, як по місту стріляють «Градом». Вранці ми прокинулися від пострілів, почали тікати в окопи. Не встигли добігти й побачили, як по місту пройшли лінії пострілів. Місто в диму і вогні, його повність розносить. Цинізму окупантів немає меж. Вони хочуть показати населенню, що ми підійшли і знищуємо місто. Вони з успіхом могли й нас покласти.

Я на себе взяв обов’язок повернути хлопців живими, - продовжує розповідати Дмитро. – Вони зараз залишилися у прикордонному містечку, ми там вже все взяли, тепер черга за Донецьком. Мої бійці тримаються, телефонують, все нормально. Демократію я розвів у своєму взводі, тому тільки я й зможу умовити виконати якийсь наказ. Якби був нормальний зв'язок, то я б і командував звідси. ..

Про те, що дала військова кафедра

- Кафедра дала базові поняття. Я відучився на офіцера-танкіста багато часу тому, але мене поставили командиром стрілецького взводу. Розставити три танки або велику групу людей – це різні речі. Воєнна спеціальність має цифровий шифр. У військкоматі, якщо одна цифра їм не підходить, її заміняють іншою, і от ти вже й «підійшов».

Практики на місці було мало, але базові знання допомогли. Хоча важливий бойовий дух.

Один боєць намагається повернутися в зону АТО, а в нього плече вибите і випадає під час різких рухів. Це боляче, але він пішов воювати. Коли плече знову вибило, то під загальним наркозом його вправили. Хлопець бажає повернутися в діючу армію, а його хочуть демобілізувати. Питання не в тому здоровий ти чи ні? Хтось же повинен це робити! Якщо зараз наберуть молодих -зелених, то будуть страшні втрати. ..

На останнє запитання журналіста: «Коли хлопець захищатиме кандидатську дисертацію?» - вже тепер лейтенант Дмитро Кошка відповів:

- Така ситуація в країні, що зараз важливіша АТО.

Інтерв’ю взяла Валентина Шабетя

Фото з особистого архіву Дмитра Кошки (Instagram) і Валентини Шабеті


До списку



© 2006-2017 NMU Інформація про сайт