|
19.09.2014
В НГУ ПРЕЗЕНТОВАНО УНІКАЛЬНУ КНИГУ – АНТОЛОГІЮ ВІРШІВ ПРО БАТЬКА19 вересня в Центрі культури української мови ім. Олеся Гончара НГУ відбулася презентація унікального видання «АНТОЛОГІЯ ВІРШІВ ПРО БАТЬКА». Її провела співробітник Центру, відома письменниця Леся Степовичка. для студентів-першокурсників юридичного, механіко-машинобудівного факультетів та студентів Інституту електроенергетики НГУ. КНИГА ПРО БАТЬКА – солідне видання, яке з’явилося друком у республіканському видавництві «Криниця» (Київ). Десять років тому тут було видано Антологію віршів про Матір. І ось – літературна новинка, в якій представлено вірші 320 українських поетів XIX-XXI століть про Батька, від Тараса Шевченка до молодих поетів сучасності.
Згідно задуму творців книги (В.Чуйко, народний художник України Л. Андрієвський, Т. Майданович) вона має послужити підсиленню в суспільстві поваги до інституту Батька, яка похитнулася в нашу гендерно розхитану, феміністичну епоху. На прохання студентів пані Леся Степовичка прочитала свою «Поему про Батька», яка зворушила аудиторію ностальгійною емоційністю та позитивною енергетикою. Автор побажала студентам шанувати Маму й Тата, які дали їм життя і підтримують їх в час становлення, і самим стати добрими батьками в майбутньому.
На День книги, який буде святкуватися у жовтні, книга з’явиться на полицях наукової бібліотеки НГУ.
Надія ЧЕРЕВКО _________________________________________
Леся СТЕПОВИЧКА
ПОЕМА ПРО БАТЬКА
Тату, судьбою для мене рокований, Тату, розкутий, дзвінкий, ризикований, Тату, веселий, стрімкий, артистичний, Таточку, татку, мій Батьку правічний!
Я вас шукала у дебрях камінних, серед асфальтів, салонів, камінів, у колисковій, в моїм букварі, в тиші церковній, на Лисій горі, в пишних столицях, у плавнях Дніпра, а відшукала у Кар-Хуторах. Тут ви карались на сивих вітрах... Хрест на могилі, розіп’ятий прах.
Сумно шумить степова ковила. Доля навіки нас двох розвела.
Тату, вродливий, мрійливий, розсіяний, Сіятель степу з добірним насінням, Батьку незнаний, я – ваше сім’я. Бриль, вишиванка, псалтир у руці, космос села у терновім вінці. На стрічці магнітній ваш голос, псалми... Як би їх разом співали ми! Ваш камертон стугонить в моїй крові, скільки згоріло в псалмах тих любові, скільки між люди чужії пішло, перегоріло, зомліло, втекло...
Де ви, мої кольорові льодяники? Випали з кошика ноти і пряники, випхано в спину вас за поріг, на тій єдиній із сотні доріг, що вас до мене вела і вела, та злая сила назад відвертала. Скільки недоля у нас відпила ніжних світанків в серпанках тепла! Пам’ять про вас не віддам на поталу!
Знаю, шукали і ви мене, тату, так несміливо і так незавзято. (В що тую доню було одягати? З ким тую доню було піднімати?) В’яли барвінки, всихала Сура. Лишилась світлина пожовкла, стара...
Б’ється об цвинтар поранений птах. Стрінемось, татку, - у кращих світах...
2007 |