National TU Dnipro Polytechnic — Compliance with the Time
            Новини кафедри та університету
18.02.2013

Що довелось нам пережити…

Майже чверть століття минуло від того дня, коли наші солдати залишили жорстокий афганський воєнний полігон і повернулися на Батьківщину. Але війна навічно поселилися в їх пам’ятіі серцях. Можна скільки завгодно полемізувати з приводу того, чи справедливо це чи ні, звинувачувати тих, хто послав юнаків на цю бійню. Та скільки доводилося розмовляти з учасниками афганських подій, жоден, особливо з офіцерів, не поскаржився на цю несправедливість.


Полковник запасу Сергій Чалийміркує так: «Можливо, що я міг би і не потрапити до Афганістану, але судьбою призначено мені бути там. Долі ми не можемо противитися. Тим більше я – офіцер. Головне – не стати зрадником». Додам, що Сергію Олексійовичу довелося побувати у «гарячих точках» і нести величезну відповідальність як начальнику оперативного відділу штабу корпусу.

Обпалений афганським палючим вітром війни і наш викладач, доцент кафедри історії та політології, полковник у відставці Анатолій Володимирович Поух. У мирні дні він веде невпинний бій проти байдужості, вчить юнаків і дівчат плекати вдячну пам'ять про захисників Вітчизни, а ще шанувати старших. Неоціненну справу робить А.В. Поух як керівник військово-патріотичного клубу ім. капітана А. Грязнова НГУ. Напередодні Дня захисника Вітчизни він запросив на чергове засідання клубу своїх побратимів по афганській війні: полковників запасу А. М. Тимошенка, В.О. Лекомцева (нині голови обласної організації інвалідів війни Збройних сил та учасників бойових дій). Їх розповіді про дні минулі були стриманими, але хвилюючими уяву. Як висловилися після закінчення зустрічі студенти: «Нам важливо почути правду без прикрас від очевидців».

Надзвичайно важливу місію військового радника виконував на початку війни підполковник у відставці, наш співробітник В.І. Молчанов. Нині Віталій Іванович очолює раду ветеранів НГУ і проводить виховну роботу серед молоді.

У минулому начальнику інженерної служби 40-ї армії Т. П. Поварчуку довелося керувати саперними роботами. З болем у серці написав він рядки про десятки бойових операцій і сотні загиблих солдат у своїй книзі «Просто сапер», яку подарував нашій бібліотеці.

21 рік було випускнику військового училища Олегу Вікторовичу Ляшенку, коли він потрапив в Афганістан. На практиці набував досвіду, швидко пройнявся головним офіцерським обов’язком: сам погибай, а іншого виручай. О.В. Ляшенко брав участь у найважчих операціях. Нині майор запасу згадує про пережите навіть з гордістю. Особливо після того, як у 2006 році у Москві випадково познайомився з корінним афганцем, який воював на боці противника. «Ви були справжніми воїнами. Це ми зрозуміли після того, як нашу країну окупували американці. Найвище слово похвали для вас – «шураві», так ми називаємо і наших кращих вояків».

Весь біль сучасного «афганського синдрому» виклав у піснях учасник тих подій Василь Миколайович Дідук. Все там правда: і те, що люди сам на сам залишилися з ранами фізичними і психічними, і те, що ставлення до них двояке… І все ж побажаємо колишнім воїнам-афганцям сили духу у мирні дні. Не сумнівайтесь – ми вас дуже поважаємо!

Максим Сисенко, студентський прес-центр НГУ


До списку



© 2006-2018 Інформація про сайт