|
13.10.2015
ВІК БРОНЗИПід такою назвою у Центрі культури української мови ім. Олеся Гончара відбулася творча зустріч з відомим скульптором, Народним художником України Володимиром Небоженком. Ми згадали біографію нашого гостя. Життєвий шлях пана Володимира - це історія селянського сина, який досяг висот мистецької майстерності і суспільного визнання. Дуже корисно нашим студентам, молодим людям, які обдумують життя зустрічатися з такими людьми, як Володимир Небоженко. Народився 6 травня 1941 року в селі Богданівці Васильківського району на Дніпропетровщині. Дитинство минуло на хуторі Преображенка та у селищі Покровське Покровського району. У 1959 р. - закінчив технічне училище ТУ-4 за фахом тесляр-столяр. У 1959–1966 р. навчався і отримав художню освіту у Дніпропетровському державному художньому училищі ім. Е.В.Вучетича на скульптурному відділенні та в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, майстерня професора, Народного художника СРСР Василя Бородая (1966–1972).
Завершальним акордом цієї зустрічі пролунала пісня на слова А. Малишка, музику П. Майбороди «Рідна мати моя», присвячена усім матерям усіх дітей світу, у виконанні О. Яремчука. Пан Володимир співав її, а в очах його блищали сльози, як і у всіх нас.
Леся СТЕПОВИЧКА В МАЙСТЕРНІ СКУЛЬПТОРА Народному художнику України Володимиру Небоженку Тут тепло не буває, тут панують холодна тиша й сутінки богів. І в них Митець вподібнюється Богу. Він глину місить, Кропить її своїм кривавим потом, Мне в спритних пальцях, Пританцьовує, шаманить Над тим замісом, Над розкритим Кобзарем, Слова якого іскру викресають, в митцевім серці: «Поставлю хату і кімнату...» Ні, не поставив, не дали, згубили. Так я поставлю! Я сотворю йому Украйну, Його в Украйні Навіки поселю. На людній площі, у центрі мега-міста на березі Дніпра-Славути. «І буде видно, й буде чути...» В руці – рукопис, Погляд молодий, Ще сповнений надій і сподівання. Вітри весняні обіймуть за плечі, дощі в чоло високе поцілують. І стануть коло нього Збиратись люди і читати вірші. Побачення тут стануть призначати, Освідчуватись в вічному коханні, Приїдуть молоді, Щасливі наречені, Дітей своїх ізгодом приведуть, а ті своїх... Великі сім’ї,вольні,нові. Замайоріють свіжі чорнобривці, Лілеї забіліють коло ніг. «І буде син, і буде мати...» Начальники прийдуть З оркестрами гучними, А голови гарячі Тут стануть революції чинити. Хтось, може, чарку піднесе Тарасу, І одиноке серце безпритульне Кобзар зігріє Поглядом привітним. Усе це буде, мрія долетить! Та спершу на каркас З металу чорного Накласти глину Шматочок за шматком. Із глини - в гіпс, Із гіпса - в бронзу. Майстерня скульптора. Містичне перехрестя Епох,енергій,пристрастей,оман. Тут бюсти на полицях спочивають Від шалу попередніх лихоліть. Дрімають клони Чкалова і Поля... Олесь Гончар ясніє в профіль і анфас. Майстерня скульптора. Тут час перетікає, мов зоряний пісок Із дня - у ніч, із року - в рік, в нове тисячоліття. Із небуття - у вічність яснозору. Хто чує правду пальцями тонкими, Хто зчитує доби мінливу круговерть, Той не боїться ні аскези, ані схими. Хто глину підкорив,той подолає й смерть. |